Додані цукри в організмі: метаболізм фруктози, стеатоз печінки, сечова кислота та інсулін

Додані цукри (сахароза, глюкозно-фруктозний сироп) — це рафіновані вуглеводи, що додаються до продуктів. Столовий цукор складається з глюкози (50%) та фруктози (50%).

Метаболізм глюкози проти фруктози

• Глюкоза: засвоюється всіма тканинами організму (м'язи, мозок) під контролем інсуліну, а її розщеплення в печінці гальмується при надлишку енергії.
• Фруктоза: на 90% утилізується виключно клітинами печінки.
• Фермент фруктокіназа: фосфорилює фруктозу без обмежень, оскільки у неї відсутній механізм зворотного гальмування. Це виснажує запаси внутрішньоклітинного АТФ.

Наслідки: сечова кислота та жирова печінка

1. Виснаження АТФ та сечова кислота: розпад енергетичних молекул призводить до викиду сечової кислоти, що провокує подагру та спазм артерій.
2. Ліпогенез de novo: надлишок фруктози печінка перетворює на жир (тригліцериди).
3. Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП): накопичення жиру в печінці викликає печінкову інсулінорезистентність та метаболічний синдром.

Небезпека рідкого цукру

Солодкі газовані напої та магазинні соки не викликають розтягнення шлунка і не виділяють гормони ситості (GLP-1). Рідкий цукор всмоктується за лічені хвилини, завдаючи токсичного метаболічного удару по печінці.

Норми ВООЗ

• Обмежити доданий цукор до менше ніж 5–10% калорійності (максимум 25 г на добу — близько 5–6 чайних ложок).